Листи з України - 2: У Токіо я сплю “як дитина”
30/9/2026
У Токіо я сплю “як дитина”
30 вересня 2026 року
Надзвичайний та Повноважний Посол Японії в Україні
Осумі Йо
24–25 вересня я взяв участь у Lviv Japan Business Forum, що проходив у Львові — одному з головних міст на заході України. Користуючись нагодою, я також відвідав Львівський національний університет імені Івана Франка. Однією з цілей було знову зустрітися зі студентами, які вивчають японську мову та нещодавно побували в Японії.
«У Токіо я сплю “як дитина”»
«У Токіо я сплю “як дитина”»
Цього літа Японська фундація запросила у навчальну подорож до Японії 24 учасників — по двоє студентів і по двоє викладачів від п’яти українських університетів та однієї організації. 17 серпня в Токіо відбувся прийом, на якому ми з дружиною також були присутні. Президент Японської фундації пан Куросава, який був разом із нами, розповів:
«За правилами проведення Кваліфікаційний іспит з японської мови JLPT не можна зупинити після початку. Тому в Україні докладають усіх зусиль, щоб проводити його в підземному укритті.».
Ці слова дали відчути, що безпосередньо на місцях проявляються різноманітні наслідки війни.
Перед прийомом представники п’яти університетів та однієї організації доповіли про нинішній стан викладання японської мови. Того самого 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, один із викладачів у Києві написав студентам у груповому чаті:
«Заняття цього тижня скасовуються. Про подальші плани повідомимо додатково. Будь ласка, бережіть себе й залишайтеся в безпеці».
Відтоді минуло чотири з половиною роки, а війна й досі триває. За цей час студенти вивчили такі японські слова, як «евакуація», «ракетний удар», «повітряна тривога» та «укриття» — слова, яких за звичайних обставин, мабуть, не довелося б вивчати за все життя.
Ми з дружиною поспілкувалися з багатьма учасниками, майже всі з яких були жінками, оскільки для чоловіків діють обмеження на виїзд із країни. Усі насолоджувалися своєю навчальною поїздкою до Японії.
Моя дружина запитала одну з учасниць:
«Що тобі найбільше подобається в Токіо?»
Та відповіла:
«Тут уперше за довгий час я не чую як лунають повітряні тривоги, тому я сплю як дитина».
«Як дитина»… Ці ніби ненароком сказані слова надовго залишилися в моїй пам’яті. Саме тоді я подумав, що, приїхавши до України, хотів би знову зустрітися з цими студентами.
Нова зустріч
Львів — місто на заході України, розташоване за 70 кілометрів від польського кордону. За 760 років його історії тут перетиналися шляхи різних народів. На викладених бруківкою вулицях міста особливо виразно відчувається європейська атмосфера. Львівський національний університет був заснований у 1661 році, коли місто перебувало під владою Польщі. Якщо співвіднести це з періодом Едо в Японії, то це був час правління четвертого шьоґуна Ієцуни (1651–1680). Класична архітектура університету та сходи, застелені червоним килимом, дають відчути урочисту велич його давніх традицій.
Після того як ми сфотографувалися на сходах із червоним килимом, до мене підійшло багато студентів, щоб поговорити. Сподіваюся, цей візит посилив їхнє бажання й надалі вивчати японську мову.
Будокан
Ми також відвідали ще один заклад у Львові — Львівська середня загальноосвітня школа східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов.Насправді це державна школа з повним циклом навчання — від початкових до старших класів, заснована ще у 1816 році. У 2016 році, з нагоди свого 200-річчя, школа почала впроваджувати фінську систему освіти та принципи японських бойових мистецтв.
Перш ніж докорінно змінити освітню концепцію, відмовившись від радянсько-російської моделі, представники школи відвідали близько 40 навчальних закладів по всій Фінляндії — від півдня до півночі країни. У результаті вони дійшли висновку, що їм потрібна саме фінська модель, у якій батьки, діти та вчителі діють як єдине ціле. Частиною освітньої програми став і японський дух — ввічливість, самодисципліна та повага до інших. Замість звичайних уроків фізкультури тут запровадили заняття з айкідо й традиційних бойових мистецтв. Я відвідав один з уроків айкідо.
Фінляндія розташована неподалік, а фінська система освіти добре відома в освітніх колах. Проте мені було цікаво, чому ця львівська школа з давніми традиціями звертається саме до Японії.
Коли я запитав про це, з’ясувалося, що один із представників школи родом із Сахаліну. Саме там він познайомився з японськими бойовими мистецтвами, згодом почав вивчати філософію дзен, а потім приїхав до Львова. Саме з цього й виник зв’язок із Японією. Якщо замислитися, батько Тайхо, легендарного йокодзуни періоду Шьова, був українцем — колишнім офіцером козацької кавалерії. Після падіння Російської імперії він був змушений емігрувати до Японії та оселився на Південному Сахаліні. Я також чув, що за часів Сталіна українців масово переселяли на Далекий Схід. Можливо, одна з багатьох історій, що пов’язують Україну з Далеким Сходом, тепер у такий дивовижний спосіб проростає у Львові.
Як видно на фотографії, воно простягається далеко вглиб. Ми так і не дійшли до його кінця. Біля нових, охайно облаштованих могил стояли портрети загиблих, українські прапори та різноманітні квіти.
Поруч із майже кожною могилою були встановлені лавки. Мабуть, рідні хочуть залишатися поруч із тими, хто загинув, і проводити біля них час. На кількох лавках під холодним небом сиділи люди.
Навіть у Львові, далекому від східної лінії фронту, живе горе війни. Та чи мали ці жертви взагалі бути?
Під важким тягарем похмурого неба мені залишалося лише схилити голову.
Назад до Києва
Коли повертаєшся до Києва, відчуття напруги все ж трохи інше. На вихідних я вперше прогулявся сусіднім парком. Коли немає повітряної тривоги, краєвиди цілком звичайні.
Там, де мир і війна стоять спина до спини, містяни прагнуть звичайного життя — живого, справжнього життя.
«За правилами проведення Кваліфікаційний іспит з японської мови JLPT не можна зупинити після початку. Тому в Україні докладають усіх зусиль, щоб проводити його в підземному укритті.».
Ці слова дали відчути, що безпосередньо на місцях проявляються різноманітні наслідки війни.
Перед прийомом представники п’яти університетів та однієї організації доповіли про нинішній стан викладання японської мови. Того самого 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, один із викладачів у Києві написав студентам у груповому чаті:
«Заняття цього тижня скасовуються. Про подальші плани повідомимо додатково. Будь ласка, бережіть себе й залишайтеся в безпеці».
Відтоді минуло чотири з половиною роки, а війна й досі триває. За цей час студенти вивчили такі японські слова, як «евакуація», «ракетний удар», «повітряна тривога» та «укриття» — слова, яких за звичайних обставин, мабуть, не довелося б вивчати за все життя.
Ми з дружиною поспілкувалися з багатьма учасниками, майже всі з яких були жінками, оскільки для чоловіків діють обмеження на виїзд із країни. Усі насолоджувалися своєю навчальною поїздкою до Японії.
Моя дружина запитала одну з учасниць:
«Що тобі найбільше подобається в Токіо?»
Та відповіла:
«Тут уперше за довгий час я не чую як лунають повітряні тривоги, тому я сплю як дитина».
«Як дитина»… Ці ніби ненароком сказані слова надовго залишилися в моїй пам’яті. Саме тоді я подумав, що, приїхавши до України, хотів би знову зустрітися з цими студентами.
Нова зустріч
Львів — місто на заході України, розташоване за 70 кілометрів від польського кордону. За 760 років його історії тут перетиналися шляхи різних народів. На викладених бруківкою вулицях міста особливо виразно відчувається європейська атмосфера. Львівський національний університет був заснований у 1661 році, коли місто перебувало під владою Польщі. Якщо співвіднести це з періодом Едо в Японії, то це був час правління четвертого шьоґуна Ієцуни (1651–1680). Класична архітектура університету та сходи, застелені червоним килимом, дають відчути урочисту велич його давніх традицій.
Ректор і декан розповіли, що курс японської мови було відкрито у 1992 році. Нині понад сто студентів вивчають тут не лише японську мову, а й японську літературу, культуру, бізнес комунікацію, усний та письмовий переклад. У грудні цього року тут уперше відбудеться Кваліфікаційний іспит з японської мови JLPT, організований Японською фундацією. Відчувався високий рівень одного з провідних університетів України.
Після цього мене запросили зустрітися зі студентами. Я подумав, що йдеться лише про кількох студентів і викладачів, які відвідали Японію. Аж тут — та-дам! У просторій конференц-залі з високою стелею щільно сиділи майже сто студентів і викладачів.
Перед повною залою я спочатку представився: «Добрий день. Мене звати Осумі. А ім’я — Йо. Йо означає океан. Дуже приємно!». Це був увесь запас української, на який я був здатен. Насправді я хотів також сказати: «Мої предки колись давно були піратами». Але цю фразу так і не зміг запам’ятати до кінця, тому пустити її в хід не вдалося... Я також висловив співчуття і слова підтримки, передав свою повагу та наголосив, що Японія разом з Україною.
Студенти й викладачі, з якими ми зустрічалися в Токіо, сиділи в першому ряду. Коли я запитав про їхні враження, почув такі відповіді:
«Якось одразу вдалося відчути себе своїми».
«Було дуже добре поспілкуватися в Японії зі студентами свого віку».
Після цього мене запросили зустрітися зі студентами. Я подумав, що йдеться лише про кількох студентів і викладачів, які відвідали Японію. Аж тут — та-дам! У просторій конференц-залі з високою стелею щільно сиділи майже сто студентів і викладачів.
Перед повною залою я спочатку представився: «Добрий день. Мене звати Осумі. А ім’я — Йо. Йо означає океан. Дуже приємно!». Це був увесь запас української, на який я був здатен. Насправді я хотів також сказати: «Мої предки колись давно були піратами». Але цю фразу так і не зміг запам’ятати до кінця, тому пустити її в хід не вдалося... Я також висловив співчуття і слова підтримки, передав свою повагу та наголосив, що Японія разом з Україною.Студенти й викладачі, з якими ми зустрічалися в Токіо, сиділи в першому ряду. Коли я запитав про їхні враження, почув такі відповіді:
«Якось одразу вдалося відчути себе своїми».
«Було дуже добре поспілкуватися в Японії зі студентами свого віку».
Під час сесії запитань і відповідей студенти спочатку, здавалося, трохи соромилися, але поступово в залі почали підніматися руки. Серед запитань були й доволі складні:
«Якими будуть відносини між Японією та Україною в майбутньому?»
«Який сенс сьогодні вивчати японську мову?»
«Яке значення в сучасному світі має вивчення гуманітарних наук?»
Я відповів, що людська мудрість існує і на Заході, і на Сході. У Японії ми вивчаємо і те, й інше, тоді як на Заході про Схід майже не дізнаються, а це є інтелектуальною втратою. Можливість через японську мову пізнавати Японію та мудрість Сходу, на мою думку, збагатить і життя самих студентів.
Я також сказав, що розвиток штучного інтелекту ставить перед нами питання про те, як людство ухвалюватиме свої найважливіші рішення. Над цим люди повинні міркувати самостійно. Орієнтиром для нас мають бути розуміння історії та філософське мислення, тому саме тепер традиція гуманітарних наук потрібна як ніколи.
«Якими будуть відносини між Японією та Україною в майбутньому?»
«Який сенс сьогодні вивчати японську мову?»
«Яке значення в сучасному світі має вивчення гуманітарних наук?»
Я відповів, що людська мудрість існує і на Заході, і на Сході. У Японії ми вивчаємо і те, й інше, тоді як на Заході про Схід майже не дізнаються, а це є інтелектуальною втратою. Можливість через японську мову пізнавати Японію та мудрість Сходу, на мою думку, збагатить і життя самих студентів.
Я також сказав, що розвиток штучного інтелекту ставить перед нами питання про те, як людство ухвалюватиме свої найважливіші рішення. Над цим люди повинні міркувати самостійно. Орієнтиром для нас мають бути розуміння історії та філософське мислення, тому саме тепер традиція гуманітарних наук потрібна як ніколи.
Після того як ми сфотографувалися на сходах із червоним килимом, до мене підійшло багато студентів, щоб поговорити. Сподіваюся, цей візит посилив їхнє бажання й надалі вивчати японську мову.
Будокан
Ми також відвідали ще один заклад у Львові — Львівська середня загальноосвітня школа східних мов та східних бойових мистецтв «Будокан» з поглибленим вивченням іноземних мов.Насправді це державна школа з повним циклом навчання — від початкових до старших класів, заснована ще у 1816 році. У 2016 році, з нагоди свого 200-річчя, школа почала впроваджувати фінську систему освіти та принципи японських бойових мистецтв.Перш ніж докорінно змінити освітню концепцію, відмовившись від радянсько-російської моделі, представники школи відвідали близько 40 навчальних закладів по всій Фінляндії — від півдня до півночі країни. У результаті вони дійшли висновку, що їм потрібна саме фінська модель, у якій батьки, діти та вчителі діють як єдине ціле. Частиною освітньої програми став і японський дух — ввічливість, самодисципліна та повага до інших. Замість звичайних уроків фізкультури тут запровадили заняття з айкідо й традиційних бойових мистецтв. Я відвідав один з уроків айкідо.
Фінляндія розташована неподалік, а фінська система освіти добре відома в освітніх колах. Проте мені було цікаво, чому ця львівська школа з давніми традиціями звертається саме до Японії.
Коли я запитав про це, з’ясувалося, що один із представників школи родом із Сахаліну. Саме там він познайомився з японськими бойовими мистецтвами, згодом почав вивчати філософію дзен, а потім приїхав до Львова. Саме з цього й виник зв’язок із Японією. Якщо замислитися, батько Тайхо, легендарного йокодзуни періоду Шьова, був українцем — колишнім офіцером козацької кавалерії. Після падіння Російської імперії він був змушений емігрувати до Японії та оселився на Південному Сахаліні. Я також чув, що за часів Сталіна українців масово переселяли на Далекий Схід. Можливо, одна з багатьох історій, що пов’язують Україну з Далеким Сходом, тепер у такий дивовижний спосіб проростає у Львові.
Нині, схоже, вже починає набувати конкретних обрисів задум створити на даху «Будокану» «Львівський японський центр». Нам також розповіли про намір створити коворкінг під назвою «Японсько-український хаб бізнесу та інновацій». До цього проєкту, здається, долучена і львівська міська влада. Я відчув надзвичайний ентузіазм і прагнення створити центр японської культури, а також залучити до Львова японський бізнес.
Як і у випадку з викладанням японської мови у Львівському національному університеті, мене зворушило те, що в місті, про яке в Японії майже нічого не знають, так багато студентів вивчають японську мову та прагнуть налагоджувати зв’язки з Японією.
Лавки на кладовищі
Секретар Хіракі, який супроводжував мене під час цієї поїздки, сказав:
«Є місце, яке Вам неодмінно слід побачити».
Він привіз мене на кладовище, де поховані уродженці Львова, які загинули на полі бою. Це місце радше нагадувало пустир, на якому рядами облаштували могили.
Секретар Хіракі пояснив, що Львів розташований далеко від бойових дій на сході, тому видимих слідів війни тут менше. Однак і звідси багато людей вирушили на фронт і не повернулися. За його словами, від часу його попереднього приїзду кладовище помітно розширилося.
Лавки на кладовищі
Секретар Хіракі, який супроводжував мене під час цієї поїздки, сказав:
«Є місце, яке Вам неодмінно слід побачити».
Він привіз мене на кладовище, де поховані уродженці Львова, які загинули на полі бою. Це місце радше нагадувало пустир, на якому рядами облаштували могили.
Секретар Хіракі пояснив, що Львів розташований далеко від бойових дій на сході, тому видимих слідів війни тут менше. Однак і звідси багато людей вирушили на фронт і не повернулися. За його словами, від часу його попереднього приїзду кладовище помітно розширилося.
Як видно на фотографії, воно простягається далеко вглиб. Ми так і не дійшли до його кінця. Біля нових, охайно облаштованих могил стояли портрети загиблих, українські прапори та різноманітні квіти.
Поруч із майже кожною могилою були встановлені лавки. Мабуть, рідні хочуть залишатися поруч із тими, хто загинув, і проводити біля них час. На кількох лавках під холодним небом сиділи люди.
Навіть у Львові, далекому від східної лінії фронту, живе горе війни. Та чи мали ці жертви взагалі бути?
Під важким тягарем похмурого неба мені залишалося лише схилити голову.
Назад до Києва
Коли повертаєшся до Києва, відчуття напруги все ж трохи інше. На вихідних я вперше прогулявся сусіднім парком. Коли немає повітряної тривоги, краєвиди цілком звичайні.
Там, де мир і війна стоять спина до спини, містяни прагнуть звичайного життя — живого, справжнього життя.
(82KB)